Я – педагог і особистість

«Я – вчитель», «Я – товариш», «Я – порадник»,  «Я – просто людина». Усі ці «Я» є частинками безкінечного пазлу «Я – педагог і особистість». Адже цей пазл ми, вчителі, складаємо все своє життя, щоразу додаючи все нові частинки,  постійно вчимося, розвиваємося і самовдосконалюємося.

Скільки себе пам’ятаю, завжди мріяла стати вчителем. Ця професія здавалася мені цікавою, захоплюючою, необхідною людям і найтрепетнішою з усіх відомих мені професій. Я пишаюся, що я – Учитель.

 Учитель! Як тяжко пронести це звання через все життя! Ти весь на виду, як на долоні, кожен твій рух, кожен крок під «прицілом». Як би погано тобі не було, ти зобов’язаний бути зібраним, підтягнутим, усміхненим.

Щоденне спілкування з дітьми дає мені силу, радість життя, надію на те, що і я буду чимось корисна для України. Почуваюся щасливою, коли в дитини загоряються цікавістю оченята, коли я бачу, що в дитячій голівці народжується ідея, коли дитина з радістю поспішає вранці до школи.   Впевнена, що вчителями не стають, ними народжуються. Хоча, звичайно, вчитель – це не тільки Божий дар, а й дуже відповідальна та наполеглива праця і серце, віддане дітям. «Праця – найкращий спосіб насолоджуватися життям», - стверджував І. Кант. Це справді так. Кожного дня я насолоджуюсь спілкуванням зі своїми учнями, їх любов гріє душу, дитяча енергія придає сили. Я радію, бо бачу результати своєї праці. Я щаслива, бо віддаю знання і тепло своєї душі, приношу користь суспільству. Я горда з того, що працюю з талановитою і активною молоддю, яка буде творити майбутнє нашої держави.

 Недарма відома поетеса Ліна Костенко сказала: «Віддай людині крихітку себе, за це душа наповнюється світлом». Щодня йду на уроки, щоб отримати чергову «порцію» вчительського щастя, а частинку себе залишити в душі кожної дитини.  І я знаю, що це – взаємно!