укр літер 7 клас

Двадцяте березня

Тема: :  Любов Пономаренко «Гер переможений».  Загальнолюдська ідея гуманізму й толерантності. Особливості художніх засобів новели (роль деталей, поєднання різних часових площин)

Люби ближнього свого, як самого себе,

підіймися над своєю земною сутністю і

полюби ворога свого, як самого себе.

                                                                                Біблія     

         Діти, зробіть опорний конспект поданого матеріалу.                                                                             

Матеріал для опрацювання

1. Словникова робота

Гуманний – людяний, доброзичливий у ставленні до інших.

Гуманістичний - позначає суспільно-політичну, ідеологічну сферу людської діяльності, масштабні соціальні явища. Як правило, це слово вживають  з іменниками: ідеал, ідея, зміст, пафос, характер, спосіб життя тощо.

Про літературу загалом кажуть, що вона гуманна, а про конкретний художній твір – що він гуманістичний.

Толерантний -   поблажливий, терпимий до чиїхось думок, поглядів, вірувань тощо.

2.     Робота з назвою твору. Пояснення слів.

Гер – німецьке звертання до чоловіка, те саме, що «пан».

-         Як ви розумієте назву твору?

-         Поясніть, хто це – переможений? Чи до переможеного можуть ставитися шанобливо? За якої умови?

-         Чому автор поєднує ці слова? З якою метою?

3.     Який жанр твору? Доведіть свою думку.

Новела – невеликий епічний твір про незвичайну подію з життя головного героя з несподіваним фіналом. Для цього жанру властиві: лаконізм (стислість викладу), напруженість сюжету, яскраві художні деталі. У новелі здебільшого мінімальна кількість персонажів. Це – особистості, зазвичай, цілком сформовані, що потрапили в незвичайні життєві обставини. Автор концентрує увагу на змалюванні їх внутрішнього світу, переживань і настроїв. Сюжет простий, надзвичайно динамічний, містить у собі момент ситуаційної чи психологічної несподіванки.

Орієнтовна відповідь:

За канонами новелістичного жанру в основі твору повинна бути розповідь про незвичайну подію. У творі в центрі авторської уваги насамперед незвичайний герой в екстремальній ситуації – відірваний від сім’ї, батьківщини полонений німець, котрий терпить приниження від охоронця й знущання дітей, але в умовах війни, полону зберіг любов до дітей; пошану до прекрасного, витонченого; не відплачує злом ворогам. Незвичайним є також контраст внутрішнього світу та зовнішності німця.

-     4.    У яких часових площинах відбувається дія твору?

(Минуле: до полону Фрідріха (діти, Німеччина, сім҆я, війна). Теперішнє для  Фрідріха: життя в полоні.) (Минуле для дівчинки: війна, події після війни, розбудова міста. Теперішній час: події, що відбулися через 50 років після війни). (У зошитах зобразьте таблицею).

                                 

 5.                                                                              

Дослідження світу Фрідріха

«Свій» світ	«Чужий» світ
Німеччина, Лейпциг	Злиденне місто,
сім'я, дві доньки	війна       полон          чуже місто
	Барак
	Вдови-фрау
	Грядка
Стали рідними	Фото
	Цегла

У головного героя  актуалізуються духовні прагнення – потяг до краси, бажання творити красу в умовах, які, зазвичай, пробуджують інстинкт самозбереження й змушують людину зациклитися на фізичному виживанні. Полонений, виснажений хворобою й тяжкою працею будівельника, прикрашає будинки із цегли, садить клумбу: «коли протала земля, Фрідріх скопав маленьку грядочку, обгородив її камінням і посіяв нагідки», доброзичливо ставиться до дітей, які знущаються над ним: «добре пам’ятаємо, як він клав між грудочками зернини, як потім притоптував їх і, повернувшись до нас, усміхався: «Гут... кіндер... гут», «він саджав нас на коліна та співав своїх дурних німецьких пісеньок». «Ми любили ціляти в нього грудками, любили, коли він саджав нас на коліна та співав своїх дурних німецьких пісеньок» - карнавалізація (амбівалентність (лат. ambo – обидва і valentia – сила, міць) – суперечливе, «роздвоєне» емоційне переживання певного явища (одночасна симпатія й антипатія).

6.Робота з символами твору, кольористикою Сніжок - у християнських храмах сніг, і взагалі білий колір, символізує небесну радісну звістку, істину, Великдень і Воскресіння. У релігійній символіці білий колір - символ чистоти і невинності. Взагалі, цей колір несе світло, він часто є кольором одягу богів, а білий траурний одяг - це знак надії на воскресіння ...Також сніг символізує і чистоту душі, очищеної для появи в ній Божества. Нагідки – лікарська рослина, яка символізує добро, щирість, пам'ять. -         Кого вона вилікувала? -         Чи змінилася дівчина, її погляди? -         Який колір нагідки? ( Жовтий – колір сонця, має  життєдайну силу, що відновлює здоров’я, життя, ознака дружніх теплих стосунків, родинного вогню, добробуту, теплоти сердець, душевного розташування до інших, дружелюбності, щирості, життя). Як розтлумачити це щодо твору? -         Що символізує «квіткова грядка» ? (виражає красу душі Фрідріха, що прикрашає жорстокий до нього й брудний, поруйнований світ, це ще й прагнення героя до краси як способу порятунку і себе, і навколишнього світу (згадаймо афоризм М. Достоєвського «Краса врятує світ»). -         Поставлений дітьми на грядці хрест – художня деталь, яка виражає агресію дітей, їхню жорстокість, а разом з тим виконує прогностичну функцію, натякаючи на смерть полоненого: «А коли німців повели у барак, ми розвоювали ту землицю, розкидали каміння, зробили з паличок хрест, зв’язали його травою і поставили на грядці». -          Деталі «квіткова грядка» і «хрест» – художні еквіваленти конфліктуючих сторін (Фрідріх і діти), вираження антитези - «духовна краса (любов, гуманізм) – жорстокість, агресія».  Перша художня деталь модифікується у творі: на витоптаній дітьми квітковій грядці лишається одна квітка, змальована автором в імпресіоністському ключі: «Якось посеред грудня я сиділа на вікні і раптом побачила квітку. Пролітав перший сніжок, а вона цвіла собі під вікном. Була велика і кошлата, не квітка, а півсоняха». Ідея незнищенності краси увиразнюється і завдяки контрасту «зима – квітка». -         Друга художня деталь «хрест» під час повторення збагачується новими смислами: нагадування про нищення грядки стає імпульсом до засудження героїнею свого вчинку: «Я одяглася, вискочила на подвір’я, простягла руку, щоб зірвати, і відсіпнула. Поруч з нагідкою стояв зроблений з паличок і зв’язаний нами хрест...» . -         Чи можемо назвати символом?  Яка його  роль? Що означає? -         Що символізує на початку твору, коли діти, витоптавши грядку, поставили хрест? (смерть) -         А в кінці  - життя, духовність, пам'ять. Хрест – символ Дерева Життя; "світової осі"; поєднання двох протилежностей; союзу духовного принципу і принципу світу явищ; страждань, муки, боротьби; світла; агонізуючого болю життя; творіння та знищення /символіка розп'яття/; Логоса, Слова, боголюдини; перемоги життя над смертю; перетину Небесного і земного /у християнстві/; спасіння через страждання; це символ непосильної  нелюдської  праці, долі. -         Чиєї долі? Чи тільки Фрідріха, а, можливо, й Німеччини?  (Цей хрест німецька нація несе по цей день). -         Надзвичайно важливу роль у творі відіграє  художня деталь.  Про яку художню деталь згадується двічі? -          «Фотокартка двох дівчаток у білих сукенках і білих черевичках» – своєрідна модель долі полоненого німця, оскільки маркує найважливіші етапи його життя. Спочатку ця художня деталь дає ретроспективу життя полоненого, представляючи його як щасливого батька, що пишається своїми чарівними доньками: «У Фрідріха теж була фотокартка двох дівчаток у білих сукенках і білих черевичках, він не раз нам тикав ту дивовижу, чи забувши, що ми вже бачили, а чи хотів похизуватися, які в нього чепурні діти».    -         Чому в білих, що це  означає? Особливої значущості ця деталь набуває наприкінці новели, нагадуючи жінці про німця й сприяючи особистісному «відкриттю» Фрідріха як люблячого батька. -         Як ви розумієте кінець твору?( У ворога-людини теж була сім'я, так само його чекали діти. Зараз це вже не ворог, його перемогли, він – звичайна людина, у якої немає майбутнього, навіть діти не знатимуть, де їхній тато). -         У що сховане будо фото? Як думаєте чому? (Оповідачка звертає увагу на те, що фото було сховане в рукавицю – асоціативний аналог батьківської руки (намагання пригорнути, приголубити, захистити). Цей умовний жест – вияв турботи німця про донечок і втрати надії коли-небудь їх побачити, тому полонений і замуровує картку в стіну будинку.  це ««лист у вічність», який дає надію, що Фрідріхові доньки дізнаються, яким був їхній батько і де він загинув». Смисл художньої деталі розширюється також за допомогою сюжетного штриха: «Дриль пошкодив їм черевички…») -         Складіть асоціацію до слова «черевички». Черевички – ноги – іти – дорога  - увиразнює драматичний вимір художньої деталі, яка розширює своє значення (обірвана дорога дітей до батька, беззахисність сиріт, безсилля батька допомогти їм), наближаючись до символу зруйнованої родини. -          Звернімо увагу, що в першому випадку, фото знаходиться в руках Фрідріха, тобто, створюється ілюзія: батько і діти разом, у другому – навіть ця ілюзія розсіюється через включення художньої деталі в мікросюжет (прагнення Фрідріха захистити дітей, сховавши фото в рукавицю, пошкодження дрилем черевичків дівчаток). -         Який жанр твору?Доведіть. -         Назвіть елементи сюжету  (Експозиція: полонені німці зводили будинки; сюжет представлений двома сюжетними лініями, які мають спільну зав’язку (знищення дітьми грядки полоненого): зовнішній побутовий сюжет (драма Фрідріха) і внутрішній психологічний сюжет (духовна еволюція оповідачки). Вони мають аналогічну структуру, кульмінація і розв’язка збігаються: у першому сюжеті – це самогубство німця, у другому – уявне питання Фрідріхових донечок зі знайденої через півстоліття фотографії сином оповідачки. Обидві лаконічно означені сюжетні лінії містять ретроспективні елементи – фото дітей і спогад про епізод із дитинства оповідачки – завдяки яким художній час значно розширюється). -         Яка головна ідея новели? (Засудження війни,  утвердження любові;  поваги до      людини). -         Над чим змусив задуматися цей твір? -         Чи варто бути гуманним до ворогів? -         Чи можна пробачити ворога? -         Що авторка хотіла показати, навчити ? Для чого написала цю новелу? -         Чи актуальна новела в наш час?

Висновки

Л. Пономаренко розкриває не лише психологію індивіда в екстремальній ситуації через образ полоненого німця, а й психологію людей, що оточують Фрідріха – вдови, охоронець, діти, які переживають внутрішню боротьбу загальнолюдського й ідеологічного начал. Особливе місце в цій групі образів посідає герой-оповідач – спочатку це дівчинка, а потім жінка, яка переживає духовну еволюцію.

У психологічному плані поведінка німця і дітей мотивована ситуаційно й  суспільно-історично. У людини в складній життєвій ситуації (чужина, обмеження свободи) актуалізується механізм психологічного самозахисту, що відкриває її невичерпний духовний потенціал. Для Фрідріха порятунком стала  ідея краси як принципу буття, можливо, спокути за руйнацію, що принесли фашисти в це місто. Естетично-моральний феномен краси визначає дивну, на перший погляд, поведінку героя. Полоненому надають наснаги спогади про духовно красиве – батьківщина, сім’я, діти, а також творення краси навколо: клумба, цегляні прикраси на будинках, випромінювання добра.  Поведінка дітей визначається ідеологічним стереотипом: будь-який німець – ворог, відповідно, його можна лише ненавидіти. Л. Пономаренко мотивує дитячу поведінку і психологічно-віковим чинником: вікова незрілість провокує виникнення необґрунтованої жорстокості у ставленні до «іншого», та ще й такого, що викликає відразу своєю зовнішністю: «Він до того бридко кашляв, до того був худий, гнилозубий і брудний, що ми не могли його не дражнити». Але дитяча агресія мимоволі стихає  під впливом доброзичливого ставлення до них Фрідріха. Цей психологічний момент відтворений через лаконічний паралелізм у змалюванні суперечливої поведінки дітей, котрі «любили ціляти в нього грудками» і «любили, коли він саджав нас на коліна та співав своїх дурних німецьких пісеньок»(АМБІВАЛЕНТНІСТЬ). Важливе значення у психологічній  реабілітації Фрідріха мають і психологічні проекції: на дітей він проектує свої нереалізовані батьківські почуття, на будинок, клумбу – господарські бажання, наполегливо вибудовуючи бажаний уявний світ. Психологічні проекції простежуються і в поведінці вдів: «Місто давно не сердилося на німців, вдови жаліли їх і роздивлялися картки їхніх дружин та дітей, часом приносили щось із одягу – старий піджак або картуз, та ще варену картоплю, на що ті всміхалися, дякували, називаючи вдів «фрау»». Жінки зі співчуттям ставилися до полонених, бачачи в них не ворогів, а чоловіків, так само відірваних від родин, як і їхні, сподіваючись, що і їхні рідні живі і їм хтось допоможе на чужині. А милуючись роботою Фрідріха – «прикрасами зі шматочків цегли сонця і квіти, він чіпляв їх понад вікнами другого поверху» «самотні жінки подовгу стояли, роздивлялися і навіть сплакували»  чи то над долею німця, чи то згадуючи своїх господарів, чи то жаліючи себе. Боротьба ідеологічного й загальнолюдського начал у душі охоронця завершується перемогою милосердя. Письменниця активно застосовує засоби експресіоністичної поетики, через жести зображуючи душевні переживання, почуття героїв. Якщо спочатку «охоронець чіплявся поглядом і байдуже погиркував: «Шнель, бидлота, шнель!»», то згодом він змінює своє ставлення, співчуваючи хворому: «Під осінь німець уже не садив грядку, ходив, хитаючись, і харкав кров’ю. Охоронець замість «шнеляти» простягав йому цигарку і дозволяв лежати під стіною».

Фрідріх фізично помер, але зберіг свою людську (духовну) сутність: красу доброти і благородства у ставленні до людей і світу; оповідачка переосмислила своє ставлення до полоненого, переживши катарсис – усвідомлення провини і каяття за свої дитячі гріхи.

Письменниця непрямо розповідає, що оповідачка змогла усвідомити всю глибину страждань полоненого німця, коли сама стала матір’ю, вводячи другорядного персонажа – сина, який пробиває отвір у стіні, а в метафоричному сенсі - руйнує стіну нерозуміння, ідеологічний бар’єр між німцем і своєю матір’ю. Таке авторське бачення розв’язки підсилює емоційно заряджений контраст: щасливий у родині син героїні й осиротілі доньки Фрідріха, позбавлені не лише батьківської любові й опіки, а навіть інформації про долю найріднішої людини.

Головним предметом розповіді є не стільки незвичайна подія, як незвичайний герой, який в екстремальній ситуації виявляє найкращі риси: німець в безвиході полону виявляє себе гуманістом.  Письменниця досліджує психологію не лише головного героя, а й інших персонажів: діти, охоронець, вдови, розкриває різні психологічні аспекти їхньої поведінки через призму внутрішньої боротьби загальнолюдського й ідеологічного начал.  Л. Пономаренко вдалося вирішити надзвичайно складне завдання – осягнути духовне зростання особистості (образ оповідача) в жанрі новели. Автор розкриває дію різних психологічних механізмів, серед них – психологічні проекції: полонений бачить у чужих дітях своїх, у будинку на чужині – дім на батьківщині, вдови проектують долю полоненого німця на своїх чоловіків; механізм психологічного самозахисту висвітлено через образ полоненого – прагнення перемогти потворність світу творенням краси. Трансформовано характерний для новели сюжет, він представлений двома сюжетними лініями, які мають спільну зав’язку (знищення дітьми грядки полоненого): зовнішній побутовий сюжет (драма Фрідріха) і внутрішній психологічний сюжет (духовна еволюція оповідачки). Вони мають аналогічну структуру, кульмінація і розв’язка збігаються: у першому сюжеті – це самогубство німця, у другому – уявне питання Фрідріхових донечок зі знайденої через півстоліття фотографії сином оповідачки. Обидві лаконічно означені сюжетні лінії містять ретроспективні елементи – фото дітей і спогад про епізод із дитинства оповідачки – завдяки яким художній час значно розширюється, порушуючи новелістичний канон. Парадоксально, але письменниця зуміла висвітлити долі двох людей у невеликому за обсягом творі.

Вісімнадцяте березня

Тема: Л. Пономаренко   «Гер переможений».  Наскрізний гуманістичний пафос новели

Робота з підручником с. 243- 245(прочитати). Виписати визначення новели та вивчити.  

Новела – різновид оповідання, невеличкий епічний твір, характерними ознаками якого є:

-          незвичайна життєва подія,

-          напружений розвиток дії,

-          несподівана розв’язка,

-          героїв небагато,

-          увага зосереджена на розкритті переживань і настроїв дійових осіб,

-          як правило відсутні описи.

Символ  ( грец. «знак, прикмета» ) – художній засіб, який підкреслює й виразно виокремлює щось дуже важливе, концентруючи в собі глибокий зміст і високу емоційність

- Цеглинки, які уособлюють любов полонених німців до праці, спогади про рідну домівку.

- Квіти (нагідки) — любов до прекрасного. Людина, яка любить прекрасне, не може бути жорстокою і злою в душі.

- Фотокартки — те, що з'єднувало німців з рідними, те, що було для них найдорожчим;  пам’ять, згадка.

- Грядка — «його (Фрідріха) державка в нашому злиденному місті».

- Прикраси зі шматочків цегли (сонце і квіти) — творча натура Фрідріха.

- Квітка, що розцвіла посеред грудня — символ незнищенності людської душі, пам'ять.

- Хрест — символ смерті.

Пройти тест: код доступу 154798, відкривши посилання

join.naurok.ua

 (доступ відкритий до 19.03  до 18.00)

,







матеріал 7 класу