11 клас укр література

Інтерактивна вправа Ліна Костенко "Маруся Чурай"

Порівняльна таблиця до творів

 «Маруся Чурай» та «Лісова пісня»

	«Маруся Чурай» Ліна Костенко		«Лісова пісня» Леся Українка
Жанр	Роман у віршах		Драма-феєрія (проблемно- філософська драматична поема)
Основна проблема	Незнищенність українського народу, глибока віра в його духовну силу й могутність		Боротьба за вільне, творче, гармонійне, духовно багате життя
Пробле­матика твору	Митець і народ; митець і суспільство; батьки і діти; проблема кохання; проблема зради		Людина й мистецтво; добро і зло; проблема кохання; проблема самозради
Любов­ний три­кутник	Маруся — Гриць — Галя		Мавка — Лукаш — Килина
Дії	Гриць Бобренко: було йому дано якусь людську неор­динарность, але — харак­теру не вистачило; висоти злякався; світ ловив І таки впіймав... Обіймами й стат­ками Галі Вишняківни, спо­кусою більш простого й зро­зумілого (ніж у випадку з Марусею) життя-буття...		Мавка дорікнула Лукашеві за те, що той «жит­тям не зміг до себе дорівня­тись»?
Образи	Гриць Бобренко	Лукаш
	Вони обидва живуть у постійній невідповідності, кон­флікті внутрішнього «я» із вчинками, власного пове­дінкою. І тому найпрекрасніше, наймогутніше серед почуттів, яким обдарувала людину природа,— кохання — приносить їм страждання, горе, муки і — смерть. Бо жити не можна, «втративши душі своєї цвіт», а лише існувати, розмінявши її на спокуси. Але не жити. Гриць і Лукаш мали багатий душевний потенціал, але власноруч його знищили
	Бобренчиха		Мати Лукаша
	"ВОЄННЕ ЛИХОЛІТТЯ  Участь українських письменників у Другій світовій війні. Активізація патріотичної тематики, героїчного пафосу, посилення філософічності в літературі цього періоду. Засилля соцреалізму в мистецтві повоєнного періоду." Багато десятиліть віддаляють нас від страшних подій 1941-45 років, але тема людських страждань в роки Великої Вітчизняної війни ніколи не втратить своєї актуальності. Про це потрібно пам'ятати завжди, щоб подібна трагедія ніколи більше не повторилася. Особлива роль у збереженні історичної пам'яті належить літераторам, разом з народом пережили весь жах воєнного часу і зумів правдиво відобразити його у своїх творах. Майстри слова повністю перекреслили відомі слова: «Коли гармати кажуть, музи мовчать». Люди мистецтва не стояли осторонь, знімались фільми про мужність, стійкість і вірність: „Жди меня”, „В шесть часов вечера после войны”, „Два бойца”.        Лозунг війни: „Все - для фронту, все – для перемоги” стосувався в ті роки всіх, від малого до великого. Дорослі в тилу нашвидку відновлювали евакуйовані заводи і випускали військову продукцію; підлітки 12-14 років змінювали на цих заводах батьків, що пішли на фронт, виступали з концертами в госпіталях.     Епіграфом нашого уроку нехай стануть слова О.Довженка «Україна в огні» Звертаючись до теми Другої світової війни, можна на перший погляд стверджувати, що вже все начебто сказано, все вивчено, все доведено. Але... ХХI століття до сьогодні нараховує чи не найбільше білих плям у дослідженні тих чи інших історичних подій. Не виняток й українська література…         Українські письменники не могли стояти осторонь, коли загарбники напали на нашу землю. І кров, і сльози народу закарбувались в слові, яке кликало до бою, вселяло віру й надію у перемогу над ворогом. Саме про це піде мова  на сьогоднішньому уроці. Наш урок-конференцію ми проведемо у формі «Літературного альманаху» (випереджальне завдання: дослідження , повідомлення, презентації  учнів у групах  за індивідуальними завданнями)  І сторіночка – це «Розвиток культури, освіти , мистецтва під час ІІ світової  війни»     Чорною хмарою прокотилося фашистське лихоліття через Україну. Неймовірних втрат зазнали наукові, культурно-освітні, медичні установи, вузи, школи. Величезних масштабів набуло пограбування окупантами мистецьких та історичних цінностей українського народу, відчутних втрат зазнали історичні та краєзнавчі музеї, бібліотеки, картинні галереї. У роки війни понад 30 українських вузів працювали в евакуації. Великим був внесок літераторів у мобілізацію людей на боротьбу з фашизмом. Близько 80 письменників, майже третина членів Спілки письменників України, пішли в діючу армію. Серед них М. Бажан, С. Голованівський, І. Гончаренко, Л. Дмитерко, А. Малишко, І. Муратов, І. Нехода, Л. Первомайський, М. Рудь, М. Стельмах, М. Упеник, П. Усенко та ін. Смертю хоробрих загинули 25 письменників, серед них О. Десняк, Я. Качура, К. Герасименко, М. Трублаїні, Д. Каневський, М. Шпак, Ю. Черкаський та ін. Важливу роль у мобілізації народу на боротьбу з фашистськими загарбниками відігравали засоби масової інформації, що вже наприкінці 1941 р. були евакуйовані . Багато літературних творів було надруковано у громадсько-політичних журналах "Українська література", "Україна" та "Перець".     Друга світова війна була серйозним екзаменом для української культури. Ніколи до того перед наукою, освітою, літературою, мистецтвом, культосвітніми закладами, пресою, радіо не стояли такі складні й відповідальні завдання. Ніколи ще діячам культури і науки не доводилося працювати в таких тяжких і несприятливих умовах, у які поставила їх війна. І слід зазначити, що українська культура і її творці виявилися на висоті свого покликання: вони все підпорядкували завданням розгрому ворога. В складних умовах війни культура стала могутнім знаряддям у боротьбі проти фашизму та його людиноненависницької ідеології.  ІІ сторіночка - «Воєнна доля поетів і письменників»      109 літераторів тодішнього складу Спілки письменників України протягом війни перебували в діючій армії та партизанських загонах. Понад 40 чоловік полягли смертю хоробрих, 19 з них стали героями Радянського Союзу. Звичайно, тоталітаризм і соцреалізм нікуди в цей період не зникли, тому більшість творів були  патріотичними, що продовжували славити вождів, без яких наш народ самостійно «і кроку не міг ступити». Але жива правда все ж пробивала собі дорогу в мистецтво. Письменники, які з різних причин і в різний час опинилися за кордоном, мали змогу говорити відкрито, на повний голос.  Головні теми їхніх творів — викриття сталінського тоталітарного режиму.   Письменники-фронтовики Письменники-партизани, підпільники Загиблі Найвідоміші твори Кореспонденти військових газет, радіо і т. ін.: О. Довженко, М. Бажан, А. Малишко, Л. Первомайський, С. Олійник, Я. Галан, П. Паня, О. Копиленко, К. Гордієнко та ін. М.Вороний,  В. Земляк, Ю.Збанацький М. Трублаїні, К. Герасименко, О. Десняк — на фронтах. Вірші «Я утверджуюсь!»  П. Тичини; О. Теліга — розстріляна у Бабиному яру «Любіть Україну» В. Сосюри С. Тудар, О. Гаврилюк — під бомбардуванням кіноповість «Україна в огні» О. Довженка Воїнами Червоної армії були О. Гончар, М. Стельмах,  Г. Тютюнник, І. Багмут, П. Воронько, П. Глазовий, А. Дімаров, П. Загребельний та ін. Л. Старицька-Черняхівська розстріляна за наказом НКВС. цикл поезій «Україна» А. Малишка О. Ольжич — у фашистському концтаборі поема «Похорон друга» П. Тичини,   «Мандрівка в молодість» М. Рильського  ІІІ сторіночка -  «Письменники – емігранти в творчості яких простежувалася воєнна тематика»  Хвиля українських письменників-емігрантів була спричинена Другою світовою війною. Завдяки свободі самови­раження в еміграції з’явилося багато оригінальних літератур­них творів. Так, у післявоєнній Німеччині від 1945 до 1948 р. активно діяла організація українських пись­менників «Мистецький український рух» (Іван Багряний, Віктор Петров, Юрій Косач, Ігор Костецький та ін.), очолювана Уласом Самчуком. У МУРІ були й літературні критики, серед яких Юрій Шевельов, Володимир Державин та Віктор Петров. Важливим зав­данням для себе письменники діаспори бачили також переклади сучасних їм літературних творів. Активними перекладачами були Ігор Костецький, Олег Зуєвський та Михайло Орест. Після переселення значної частини українських емігрантів за межі Німеччини літературні об’єднання виникали в англомов­них країнах. Так, у 1954 р. аналогом МУРу постало об’єднання письменників «Слово», у якому згуртувалися прозаїки, поети, драматурги, літературознавці (Григорій Костюк, Юрій Шерех, Василь Барка, Тодось Осьмачка, Улас Самчук, Докія Гуменна та ін.). Особливо яскравою була творчість неформального об’єднання поетів під назвою Нью-Йоркська група (Юрій Тарнавський, Емма Андієвська, Богдан Рубчак, Богдан Бойчук, Марія Ревакович, Роман Бабовал та ін.). Характерною особливістю емігрантської творчості першого повоєнного десятиліття були спогади про героїчне минуле українського народу (період Першої та Другої світових воєн), віра в можливість здобуття Україною незалежності, але на швидке повернення на батьківщину вже практично ніхто не сподівався. ·     На жаль, колесо історії повторило ще одну дивну війну.  Сучасні поети і письменники пишуть твори «нової», неоголошеної війни.

Історична основа твору та історія написання «Маруся Чурай» Україні таланить на великих жінок. Три століття віддаляють Марусю Чурай від поетеси Ліни Костенко. Але скільки спільного мають ці незвичайні жінки, ці беззахисні і беззбройні пророки нашого багатостраждального народу, слово яких було «духовним мечем». І ось ожила легендарна дівчина на сторінках історичного роману у віршах «Маруся Чурай» Ліни Василівни Костенко, який побачив світ у 1979 р. Вихід цього твору став справжньою подією в нашій літературі. Люди, які двох слів не могли зв’язати рідною мовою — нещасні жертви свого часу — шукали, діставали, читали й перечитували «Марусю Чурай». Приміром, у далекому Казахстані українці від руки переписували роман. Розсипаний набір книжки роз­котився, як добірне невмируще зерно по всій Україні и дав свої сходи. У чому ж сила цього твору? Яка причина його фантастичної популярності? Зі сторінок роману постала неприкрашена історія нашого народу. Нашу пам’ять про те, хто ми, чиї діти, витрав­лювали, випалювали, відбивали немилосердно... Але вона — живе. Хто порахує всіх спраглих, що припадали й припадають до «Марусі Чурай», як до життєдайного джерела? Адже така потреба зумовлена надзавданням, що постало перед нашим сус­пільством: духовне відродження нації як єдиний порятунок від морального й фізичного вимирання. «Маруся Чурай» Ліни Костенко — це не просто наша обікрадена и поганьблена історія, не тільки художня енциклопедія життя українського народу середини XVII ст. Це — історія, яка осмислює саму себе, мисляча історія. У Ліни Костенко історія — це жінка, змучена, катована, зне­важена, але не розтоптана, бо вона не загубила духу свого, гор­дість, гідність людську. Історичне полотно твору становить окрему сторінку, через яку ще раз висвітилися долі героїв роману. І жит­тєву лінію головної героїні Марусі Чурай, Ліна Костенко ввела в бурхливі соціально-політичні перипетії суспільного поступу України XVII ст., а ще точніше — періоду визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького. Представники козацької республіки в романі — Богдан Хмель­ницький, Лесько Черкас, Мартин Пушкар, Іван Іскра, Яким Шибилист і ті, хто з небуття повернулися в думі (Яків Остряниця, Гордій Чурай, Павлюк, Наливайко). До цього славного лицарства належить і дід Гамарник, «самітник і химерник», котрий од трьох шабель ще й досі не загоєн. Грицько Бобренко теж козак, але він з часом засвоїть іншу мораль, далеко не козацьку, неодноразово повторивши Марусі: «Любов любов’ю, а життя життям». В основу свого твору Ліна Костенко поклала відому чи не кож­ному українцеві, знану в багатьох країнах світу баладу «Ой не ходи, Грицю...». Більш як півтора століття розробляється цей сюжет в україн- ськіи, польській та російській літературах. Досить назвати імена письменників, які в своїй творчості зверталися до нього,—Б. Залєський, О. Шаховський, К. Тополя, О. Гроза, Г. Бораковський, А. Александров, П. Білецький-Носенко, І. Онопріенко-Шелковий, Л. Боровиковський, Є. Озерська-Нельговська, М. Старицький, В. Самійленко, С. Руданський, І. Микитенко, І. Хоменко, Л. Забашта, В. Лучук... А коли додати, що його певною мірою використала в повісті «В неділю рано зілля копала...» О. Кобилянська, що сама балада перекладена російською, польською, німець­кою, угорською, французькою, англійською мовами, то з усією очевидністю розумієш сміливість Ліни Костенко, яка наново взя­лася за настільки, здавалося б, зужитий у літературі матеріал. Про легендарну Марусю Чурай написано немало творів. До ос­мислення феномену її життя й творчості зверталися Г. Квітка-Основ’яненко, М. Старицький, В. Самійленко, С. Руданський та інші. Ім’я Марусі Чурай відобразилося також у безлічі легенд, одна з яких і стала основою твору Ліни Костенко. Український народ вправі пишатися багатством народної творчості. Хтось створює щось, його визнають, й ось уже про нього складають легенди й перекази. Так, за переказами, у 1625­1650 рр. жила в Полтаві Маруся Гордіївна Чурай — поетеса й спі­вачка, пісні якої були широко відомі в народі. Вона любила Гриця Бобренка. Але їх кохання було нещасливим і закінчилось тра­гічно. Дівчина померла в молодому віці, навіть точно не відомо як, але її чудові пісні, що їх вона подарувала народові, дали їй вічне життя в пам’яті українського народу. На жаль, не збереглося жодних архівних документів, які б засвідчили існування Марусі Чурай, страшна пожежа 1658 р. знищила всі архіви Полтавського магістрату. А легенди й пере­кази розповідають про сильне, але трагічне кохання дівчини- співачки й козака Гриця Бобренка, який помер наглою смертю, мабуть, через отруєння. Ця сюжетна лінія вплітається в істо­ричну фабулу роману — народну війну українців за визволення від поляків, татар. Дія твору розгортається в основному в Пол­таві, що на той час була важливим містом, військовим осередком, мала свій козачий полк, який боронив рідну землю. Художній твір вважається історичним передовсім тоді, коли автор правильно и всеохоплююче відображає історичну епоху. Ліна Костенко це зробила неперевершено. Та навіть принцип умов­ності, за яким на початку роману сама поетеса визнає перевагу художнього домислу над фактами («А що, якби знайшлася хоч одна...»), не тільки не знижує читацьку цікавість, а ще більше її посилює, змушуючи читати художній текст прискіпливіше. Та як не читай, але не знайдеш бодай огріха, а не те що грубої помилки в зображенні історичного тла. Джерело: http://ukrclassic.com.ua/katalog/k/kostenko-lina/2580-istorichna-osnova-tvoru-ta-istoriya-napisannya-marusya-churaj Бібліотека української літератури © ukrclassic.com.ua

Історична основа твору та історія написання «Маруся Чурай» Україні таланить на великих жінок. Три століття віддаляють Марусю Чурай від поетеси Ліни Костенко. Але скільки спільного мають ці незвичайні жінки, ці беззахисні і беззбройні пророки нашого багатостраждального народу, слово яких було «духовним мечем». І ось ожила легендарна дівчина на сторінках історичного роману у віршах «Маруся Чурай» Ліни Василівни Костенко, який побачив світ у 1979 р. Вихід цього твору став справжньою подією в нашій літературі. Люди, які двох слів не могли зв’язати рідною мовою — нещасні жертви свого часу — шукали, діставали, читали й перечитували «Марусю Чурай». Приміром, у далекому Казахстані українці від руки переписували роман. Розсипаний набір книжки роз­котився, як добірне невмируще зерно по всій Україні и дав свої сходи. У чому ж сила цього твору? Яка причина його фантастичної популярності? Зі сторінок роману постала неприкрашена історія нашого народу. Нашу пам’ять про те, хто ми, чиї діти, витрав­лювали, випалювали, відбивали немилосердно... Але вона — живе. Хто порахує всіх спраглих, що припадали й припадають до «Марусі Чурай», як до життєдайного джерела? Адже така потреба зумовлена надзавданням, що постало перед нашим сус­пільством: духовне відродження нації як єдиний порятунок від морального й фізичного вимирання. «Маруся Чурай» Ліни Костенко — це не просто наша обікрадена и поганьблена історія, не тільки художня енциклопедія життя українського народу середини XVII ст. Це — історія, яка осмислює саму себе, мисляча історія. У Ліни Костенко історія — це жінка, змучена, катована, зне­важена, але не розтоптана, бо вона не загубила духу свого, гор­дість, гідність людську. Історичне полотно твору становить окрему сторінку, через яку ще раз висвітилися долі героїв роману. І жит­тєву лінію головної героїні Марусі Чурай, Ліна Костенко ввела в бурхливі соціально-політичні перипетії суспільного поступу України XVII ст., а ще точніше — періоду визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького. Представники козацької республіки в романі — Богдан Хмель­ницький, Лесько Черкас, Мартин Пушкар, Іван Іскра, Яким Шибилист і ті, хто з небуття повернулися в думі (Яків Остряниця, Гордій Чурай, Павлюк, Наливайко). До цього славного лицарства належить і дід Гамарник, «самітник і химерник», котрий од трьох шабель ще й досі не загоєн. Грицько Бобренко теж козак, але він з часом засвоїть іншу мораль, далеко не козацьку, неодноразово повторивши Марусі: «Любов любов’ю, а життя життям». В основу свого твору Ліна Костенко поклала відому чи не кож­ному українцеві, знану в багатьох країнах світу баладу «Ой не ходи, Грицю...». Більш як півтора століття розробляється цей сюжет в україн- ськіи, польській та російській літературах. Досить назвати імена письменників, які в своїй творчості зверталися до нього,—Б. Залєський, О. Шаховський, К. Тополя, О. Гроза, Г. Бораковський, А. Александров, П. Білецький-Носенко, І. Онопріенко-Шелковий, Л. Боровиковський, Є. Озерська-Нельговська, М. Старицький, В. Самійленко, С. Руданський, І. Микитенко, І. Хоменко, Л. Забашта, В. Лучук... А коли додати, що його певною мірою використала в повісті «В неділю рано зілля копала...» О. Кобилянська, що сама балада перекладена російською, польською, німець­кою, угорською, французькою, англійською мовами, то з усією очевидністю розумієш сміливість Ліни Костенко, яка наново взя­лася за настільки, здавалося б, зужитий у літературі матеріал. Про легендарну Марусю Чурай написано немало творів. До ос­мислення феномену її життя й творчості зверталися Г. Квітка-Основ’яненко, М. Старицький, В. Самійленко, С. Руданський та інші. Ім’я Марусі Чурай відобразилося також у безлічі легенд, одна з яких і стала основою твору Ліни Костенко. Український народ вправі пишатися багатством народної творчості. Хтось створює щось, його визнають, й ось уже про нього складають легенди й перекази. Так, за переказами, у 1625­1650 рр. жила в Полтаві Маруся Гордіївна Чурай — поетеса й спі­вачка, пісні якої були широко відомі в народі. Вона любила Гриця Бобренка. Але їх кохання було нещасливим і закінчилось тра­гічно. Дівчина померла в молодому віці, навіть точно не відомо як, але її чудові пісні, що їх вона подарувала народові, дали їй вічне життя в пам’яті українського народу. На жаль, не збереглося жодних архівних документів, які б засвідчили існування Марусі Чурай, страшна пожежа 1658 р. знищила всі архіви Полтавського магістрату. А легенди й пере­кази розповідають про сильне, але трагічне кохання дівчини- співачки й козака Гриця Бобренка, який помер наглою смертю, мабуть, через отруєння. Ця сюжетна лінія вплітається в істо­ричну фабулу роману — народну війну українців за визволення від поляків, татар. Дія твору розгортається в основному в Пол­таві, що на той час була важливим містом, військовим осередком, мала свій козачий полк, який боронив рідну землю. Художній твір вважається історичним передовсім тоді, коли автор правильно и всеохоплююче відображає історичну епоху. Ліна Костенко це зробила неперевершено. Та навіть принцип умов­ності, за яким на початку роману сама поетеса визнає перевагу художнього домислу над фактами («А що, якби знайшлася хоч одна...»), не тільки не знижує читацьку цікавість, а ще більше її посилює, змушуючи читати художній текст прискіпливіше. Та як не читай, але не знайдеш бодай огріха, а не те що грубої помилки в зображенні історичного тла. Джерело: http://ukrclassic.com.ua/katalog/k/kostenko-lina/2580-istorichna-osnova-tvoru-ta-istoriya-napisannya-marusya-churaj Бібліотека української літератури © ukrclassic.com.ua

Порівняльна таблиця до творів «Маруся Чурай» та «Лісова пісня»Джерело: http://ukrclassic.com.ua/katalog/k/kostenko-lina/2587-porivnyalna-tablitsya-do-tvoriv-marusya-churaj-ta-lisova-pisnya Бібліотека української літератури © ukrclassic.com.ua

Порівняльна таблиця до творів «Маруся Чурай» та «Лісова пісня»Джерело: http://ukrclassic.com.ua/katalog/k/kostenko-lina/2587-porivnyalna-tablitsya-do-tvoriv-marusya-churaj-ta-lisova-pisnya Бібліотека української літератури © ukrclassic.com.ua

Порівняльна таблиця до творів «Маруся Чурай» та «Лісова пісня» «Маруся Чурай» Ліна Костенко «Лісова пісня» Леся Українка Жанр Роман у віршах Драма-феєрія (проблемно- філософська драматична поема) Основна проблема Незнищенність українського народу, глибока віра в його духовну силу й могутність Боротьба за вільне, творче, гармонійне, духовно багате життя Пробле­матика твору Митець і народ; митець і суспільство; батьки і діти; проблема кохання; проблема зради Людина й мистецтво; добро і зло; проблема кохання; проблема самозради Любов­ний три­кутник Маруся — Гриць — Галя Мавка — Лукаш — Килина Дії Гриць Бобренко: було йому дано якусь людську неор­динарность, але — харак­теру не вистачило; висоти злякався; світ ловив І таки впіймав... Обіймами й стат­ками Галі Вишняківни, спо­кусою більш простого й зро­зумілого (ніж у випадку з Марусею) життя-буття... Мавка дорікнула Лукашеві за те, що той «жит­тям не зміг до себе дорівня­тись»? Образи Гриць Бобренко Лукаш Вони обидва живуть у постійній невідповідності, кон­флікті внутрішнього «я» із вчинками, власного пове­дінкою. І тому найпрекрасніше, наймогутніше серед почуттів, яким обдарувала людину природа,— кохання — приносить їм страждання, горе, муки і — смерть. Бо жити не можна, «втративши душі своєї цвіт», а лише існувати, розмінявши її на спокуси. Але не жити. Гриць і Лукаш мали багатий душевний потенціал, але власноруч його знищили Бобренчиха Мати Лукаша Корисні матеріали:Джерело: http://ukrclassic.com.ua/katalog/k/kostenko-lina/2587-porivnyalna-tablitsya-do-tvoriv-marusya-churaj-ta-lisova-pisnya Бібліотека української літератури © ukrclassic.com.ua

Порівняльна таблиця до творів «Маруся Чурай» та «Лісова пісня» «Маруся Чурай» Ліна Костенко «Лісова пісня» Леся Українка Жанр Роман у віршах Драма-феєрія (проблемно- філософська драматична поема) Основна проблема Незнищенність українського народу, глибока віра в його духовну силу й могутність Боротьба за вільне, творче, гармонійне, духовно багате життя Пробле­матика твору Митець і народ; митець і суспільство; батьки і діти; проблема кохання; проблема зради Людина й мистецтво; добро і зло; проблема кохання; проблема самозради Любов­ний три­кутник Маруся — Гриць — Галя Мавка — Лукаш — Килина Дії Гриць Бобренко: було йому дано якусь людську неор­динарность, але — харак­теру не вистачило; висоти злякався; світ ловив І таки впіймав... Обіймами й стат­ками Галі Вишняківни, спо­кусою більш простого й зро­зумілого (ніж у випадку з Марусею) життя-буття... Мавка дорікнула Лукашеві за те, що той «жит­тям не зміг до себе дорівня­тись»? Образи Гриць Бобренко Лукаш Вони обидва живуть у постійній невідповідності, кон­флікті внутрішнього «я» із вчинками, власного пове­дінкою. І тому найпрекрасніше, наймогутніше серед почуттів, яким обдарувала людину природа,— кохання — приносить їм страждання, горе, муки і — смерть. Бо жити не можна, «втративши душі своєї цвіт», а лише існувати, розмінявши її на спокуси. Але не жити. Гриць і Лукаш мали багатий душевний потенціал, але власноруч його знищили Бобренчиха Мати Лукаша Корисні матеріали:Джерело: http://ukrclassic.com.ua/katalog/k/kostenko-lina/2587-porivnyalna-tablitsya-do-tvoriv-marusya-churaj-ta-lisova-pisnya Бібліотека української літератури © ukrclassic.com.ua